Скільки себе пам’ятаю
Завжди світили мені
Вікна в задумі розмаю
І рушники на стіні,
І рушники на стіні...
Вічна, дитяча спокуса
Двері прочиниш, а там:
Білим недільним обрусом
Сяє світлиця свята,
Сяє світлиця свята...
Мамо, Ваші діти як птиці
Вдалеч забриніли крильми.
Мамо, в рідні світлі світлиці
Скоро знов повернимось ми.
Може, далеко від дому
Крила зів’януть мої.
Згасне… зоря, а потому
Змовкнуть навік солов’ї,
Змовкнуть навік солов’ї!..
Сину! Затям собі сину,
Де б ти у світі не був -
Кожен світлицю покинув,
Але ніхто не забув,
Але ніхто не забув!
Мамо, Ваші діти як птиці
Вдалеч забриніли крильми.
Мамо, в рідні світлі світлиці
Скоро знов повернимось ми...
Мамо, Ваші діти як птиці
Вдалеч забриніли крильми.
Мамо, в рідні світлі світлиці
Скоро знов повернимось ми...
Мамо, Ваші діти як птиці
Вдалеч забриніли крильми.
Мамо, в рідні світлі світлиці
Скоро знов повернимось ми...