_
Декому краще вдаються приголосні,
декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу –
вона сміялася уві сні.
Вона так легко вгризається в шкіру,
не знаючи, що ця шкіра моя.
Коли вона прокинеться –
добре було б дізнатись її ім’я.
Якби вона почала писати спогади
про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх,
як тора або коран.
Чоловіки читали б цю дивну книгу,
відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці,
перш ніж почати війну.
Приспів:
Коли вона знову прийде сюди,
коли вона знайде свої сліди.
Коли вона принесе з собою
срібло трави й невагомість води.
Я знатиму, що її тепло
це все що було й чого не було.
Єди що її тут тримало
єдине що її далі вело
Коли вона знову знайде мене -
вишіптуючи лише одне.
Те що було давно минуло
і те що буде теж мене.
Тому не ховай свого лиця -
це те що немає початку й кінця
Поки здіймається наша ніжність
поки б'ються наші серця.
_
Але вона прокидалась і все
починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях,
на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках,
аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла "любов",
я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи,
беріть під крило легке.
Скажіть їй нехай зберігає спокій,
коли входить в чергове піке.
Хай поверне мої рукописи,
моє срібло й моє пальне.
Та спитайте її при нагоді,
чи вона взагалі пам’ятає мене.
Приспів: